День був сонячний.
Яскраві промінці відсвічували у мудрому склі книжкової шафи всіма кольорами веселки – цікавий оптичний ефект, за яким Арсеній любив спостерігати, якщо був у хорошому настрої.
Хлопець солодко, на всі боки потягнувся, зіскочив з ліжка, хвильку розім'явся і сів до крісла вивчати денний список справ.
Крісло з’явилося нещодавно. Було воно нове, зручне, чорне, зі спинкою і підлокітниками. Там можна було сидіти і будувати плани по захопленню Всесвіту.
Раніше потреби в кріслі не було, адже він більшу частину свого часу просто валявся на дивані, наче кіт, хіба тільки яйця не лизав. Та звичка планувати своє життя поступово почала перебудовувати всю його звичну схему існування.
Арсеній почав помічати дрібниці, на які раніше не звертав уваги роками.
Приміром, кран на кухні, що нудно крапав, наче в тій китайській тортурі.
Виявляється, його можна досить швидко відремонтувати! Глянув відео на ютюбі, сходив на ринок - і опля - в новенькому латунному крані вже відображається твоє задоволене обличчя.
Старенька мало свідомість не втратила з переляку.
- Сєня, що це в лісі здохло? – спитала вона вражено.
Онук лише цмокнув її в зморщену, мов печене яблуко, щоку і поставив галочку в записник.
«Все це, звичайно, треба було почати практикувати ще років у тринадцять, - розмірковував він, фіксуючи чергову свою маленьку перемогу. - Але так теж згодиться.»
Чи, приміром, ця горіла пляма на шпалерах.
Ну, коли ото настільна лампа спалахнула. Ледве хата не згоріла. Добре хоч вчасно помітили вогонь і ковдру встигли накинути.
Муляла та пляма очі, наче проститутка під готелем «Космос» радянському міліціонерові.
Арсеній вже і ставив щось на те місце, і картину туди вішав (благо, цього добра міг дістати, скільки завгодно), і увагу намагався не звертати.
Але пляма була здоровенна. І треба було просто переклеїти там обої.
Запасний рулон лежав у дивані, під шаром старих, непотрібних книжок, дитячих іграшок, якихось засохлих мулярських пензлів, футболок радянського ще виробництва і аналогічного нечуваного мотлоху, що завжди настільки дорогий серцю кожної поважаючої себе слов'янської людини.
Провівши археологічні розкопки, наш дослідник знайшов не тільки старий, смугастий рулон, але й пакет з сухим клеєм.
«А чи не поклеїти взагалі НОВІ шпалери?» - майнула в голові неймовірна у своїй зухвалості думка, коли він вже розмішував крупинки клею у відерці з водою. «Ці ж бо ліпили, ще коли я до школи не ходив. Пам'ятаю, як розлив той клейстер і вліз в нього всіма чотирма, наче кіт…»
В останній косметичний ремонт він полінувався чіпати стіни своєї кімнати, так і залишивши їх іконою соцреалізму.
Арсеній вже намилився був у гіпермаркет. Уяву дражнили спокусливі вінілові фотошпалери.
«Поклею собі нічне місто, чом би й ні? Буде стильово і для очей щось новеньке. Скільки можна з цими дурнуватими квіточками сидіти!»