...
Вся навколишня реальність в'язко завмерла навколо худорлявої жінки у чорному вбранні. Її прощання лишалося заключним і було сигнальним знаком для переселення покійного у підземний світ.
Підійшовши до труни, вона обережно взяла хлопця за руку і беззвучно простояла так декілька хвилин. Оточуючі вже почали переминатися з ноги на ногу. Хтось навіть протяжно позіхнув. Сцена останнього прощання затяглася неймовірно довго. Секунда йшла за десять.
- Хто це взагалі? - роздратовано спитала брюнетка на вухо супутнику.
- А я знаю? – стенув той плечима.
Зрештою, жінка зробила крок назад, ніби готуючись відпустити руку мерця.
Та він зненацька її схопив!
Жінки заверещали. Чоловіки вирячили очі. Священик злякано перехрестив труну розп'яттям. У пузаня з рук випала пивна пляшка.
Як не дивно, але спокій зберігала одна лише жінка в чорному. Вона поклала вільну руку зверху, на правицю покійного, і ніжно її гладила, ніби не відбувалося нічого особливого.
Арсеній (а хто ж це міг бути ще?) відкрив очі і сів у труні, геть не зважаючи на навколишній галас.
- Мамо, - сказав він тихо, - покажи обличчя. Я ніколи тебе не бачив вживу.
Та жінка лише сумно похитала головою.
Тоді він потягнувся до чорної хустки і стягнув її з голови жінки. Під нею виявилася порожнеча.
Дебела брюнетка, глухо гепнувши мішком з картоплею, втратила свідомість. Довгий кинувся її приводити до тями, панічно позираючи на труну. Дивакуватий бородань відстрибнув на безпечну відстань, вихватив з кишені смартфон і збентежено знімав всю ту чудасію на відео.
- Я так і не взнав, хто ти, - сумно сказав Арсеній, не відпускаючи її руку і напружено вдивляючись в те місце, де у жінки мала бути голова.
Але та лише лагідно прибрала руку і, зробивши крок назад, розтанула у вогкому осінньому повітрі.
Десь далеко-далеко на свинцевому небі у повітряні двері глухо гупнув грім. Було схоже на те, що збирається неабияка злива. Впали перші колючі краплі.
Вразливу брюнетку намагалися привести до тями. Священик, підвівши очі догори, читав молитву. Сполошений оркестр панічно награвав якусь божевільну какофонію.
То було суцільне пекло.
Арсеній з огидою подивився на всю цю навколишню метушню, позіхнув і ліг назад, схрестивши руки на грудях. Потім трохи подумав і вмостився зручніше, перевернувшись на бік.